26 серпня в місті Одеса помер бездомний чоловік. Сталося це посеред білого дня прямо на вулиці.
Та новина не в тому, що він помер. Кожен день хтось вмирає. Новина в тому «де?», «чому?» та «за яких обставин?» це сталося.
Одеса, чи не найбільше місто України за кількістю бездомних. Часто вони приїжджають сюди в можливості підзаробити або просто жебракувати через величезну кількість туристів.
Відомо, що Олександр був бездомний, тому і померти йому було більше ніде. А ще, він страждав від гнійних виразок на ногах, що призвели до часткової ампутації кінцівок. Також частенько зловживав алкоголем. Одним словом – яскраво виражений образ бездомного, нічого нового. Ще одна історія. Але не для тих, хто займається проблемами бездомних людей. Організації, фонди та просто небайдужі люди намагаються допомогти їм отримати належну допомогу,повернути до нормального життя та привернути увагу суспільства до вирішення цієї проблеми.
Зосереджуючись на останньому, у соціальній мережі Facebook коментарі до посту цієї ситуації з’являлися один за одним. Хтось співчував, хтось критикував, хтось давав поради.
Пост взятий з мережі Facebook
«Сегодня – 25.08.19 Александр продолжает находиться на улице. Алексеевский сквер и вход в супермаркет Таврия на ул. Степовой продолжают быть его местом обитания. Когда 23.08. его привезла скорая в Еврейскую больницу, врач промыл раны от червей и перевязав отпустил его на амбулаторное лечение – необходимо каждый день перевязывать и обрабатывать текущие трофические раны на ногах. К сожалению, не берется во внимания тот факт, что бездомные люди в большей части не будут приходить на перевязки в поликлиники и больницы. Если их не приняли в стационар, то они уходят на улицу и продолжают доводить себя до крайнего состояния запущенности. Они просто не обращают на себя особого внимания, и все проблемы решают через алкогольное помрачение собственного разума. Беда… Сегодня от Александра на расстоянии пяти метров стоит устойчивый запах гноя от текущих на такой жаре и антисанитарии ног и под его коляской лужа зловонной жидкости, а на ногах черви. Но если нам все равно о его здоровье и жизни, и это его выбор, то нам надо пожалеть самих себя. Сотни и тысячи людей каждый день проходят мимо таких заживо гниющих людей, сколько детей и взрослы вдыхают «аромат» разлагающейся плоти. К сожалению, в Одессе еще не построено запланированное медицинское отделение для бездомных людей, но деньги на него выделены и помещение на ул. Химической определено.
С начала рабочей недели во вторник придется поднимать вопрос о госпитализации Александра уже на уровне гор. здрава и через горячую линию мэрии 15-35. Просьба поддержать своими обращениями на 15-35, с обращением внимания на гниющего человека и высказать Ваше мнения о недопустимости в отказе их госпитализации. К обращению прикрепите фото с Александром. Спасибо
PS 26.08.19 – Александр умер на улице…»
Історія швидко набула голосу. Висловлювали свої співчуття, бажали «Царства Небесного», згадали і байдужість суспільства і нехтування цим питанням державною владою. Хтось, не зволікаючи, помітив, що так тому п’яниці і треба, а дехто зауважив такі коментарі та взивав до милосердя. Та усі зійшлися в одному, що «Там» (на небі) Сашкові буде краще. Тепер він нарешті вільний!
Хто він такий, звідки та чому опинився на вулиці у такому становищі? Хто може допомогти попередити таку ситуацію? Та що маю зробити саме «Я», коли бачу бездомного? Мало хто ставить такі питання.
Навіть не дивлячись на статистику можна сказати, що бездомні люди помирають щодня. Так само, як і ті, хто мають житло!
Тобто проблема не в тому, що він помер, а все ж таки у тому, як дійшло до такої смерті? Чому взагалі людина опинилася на вулиці у такому становищі? От головне питання, до якого треба звернутися.
Чому суспільство, а суспільство – це ми, має піклуватися про таких людей ?
Ми народжуємось, живемо у сім’ї, здобуваємо освіту та виховання, а разом з тим і життєвий досвід та ставимо пріоритети.
Та це лише картина моделі життя. Все мало б так і бути, але частіше після фази «ми народжуємось» у кожного життя іде своїм шляхом. Ось тут все і починається. Комусь повезло більше і він широко відкриває двері по життю, комусь менше – й доводиться здобувати все важкою працею, а хтось взагалі не витримує напору життя.
До людей у зоні ризику відносяться:
Ясно лише те, що бездомними не народжуються – ними стають і спектр обставин величезний.
В Конституції України говориться, що кожна людина має право на життя та житло і що, незалежно від соціального положення, у нас є рівні права. Тому і залишатися людиною у будь-яких обставинах – це безперечне право кожного. Питання в тому, що ми робимо з цим правом?
Якщо піти трохи далі коментарів у Фейсбуці, то насправді можна допомогти людині, що опинилася у скрутному становищі. Для цього треба лише володіти необхідною інформацією.
По-перше: майже в кожному місті є організація, що займається бездомними. Необхідно зателефонувати і Вас проінструктують про наступні дії.
Таким людям надається притулок, можливість помитися, отримати їжу, медичну допомогу та необхідні речі, юридична і психологічна допомога. Якщо в полі вашого зору з’явися бездомний Ви точно будете знати, що робити!
По-друге: дуже просто долучитись до організацій, що допомагають бездомним. Можна стати волонтером і на власні очі побачити, що відбувається та якої допомоги потребують ці люди.
По-третє: питання вирішення проблеми бездомності покладено на місцеве самоврядування. Якщо на Вашу думку проблема залишається на місці Ви можете внести пропозицію і прийняти активну участь щодо її вирішення.
Повернемося до нашого героя. Аби побачити усю картину завжди треба зазирнути далі.
Один коментар все ж таки повертає нас до реальності:
Татьяна Хорунжая (соціальний працівник філіалу ВБФ «Деполь Україна» в м.Одеса)
«Я Сашу знаю около 5 лет . Знаю его ещё с ножками, помогли сделать паспорт, нашли работу. Но Саша пил всегда! Пил все, что горело. У него большая квартира в р-не Нового рынка, но ладно всё выносил из дома, но когда он нашёл документы чтоб продать квартиру сестра выгнала его, и её я понимаю. Квартиру заработал их отец имеющий орден КЗ, заслуживший в ВОВ. Ещё два года назад я предупреждала его, что ноги обморозит, он не кому не нужен будет. Но он пил, сильно пил. Был в городском приюте. Жил не долго. Опять пьянка. Устроила его в собачий приют, частный. Выгнали. Пропивал всё. Но могу сказать, как человек он хороший, не конфликтный, образованный. Но уважаемые читатели и писатели. Проблема не в том, где он умер. Да и из–за чего тоже вопрос. Не президент, ни власть, ни равнодушные люди не смогут решить эту проблему. Зависимость. Ломаются многие, и многим не сможешь помочь, дабы бессмысленно отдавать сердце и силы тому, кто потом готов утопить на дне всю вашу помощь. Можно ругать всех. Искать виновных… но они многие выбрали эту жизнь.
Саша хотел там быть, ему там хорошо подавали, накануне я с ним говорила. Он мог позволить себе купить выпить , впрочем не только себе. Знаю точно, что на Степовой были у него приятели (домашние), у них он иногда ночевал. Приятели возили его на перевязку. ( мы отремонтировали коляску). На прошлой неделе всё пошло на поправку. Но вдруг Саша заявил, что на чистую повязку не подают. И он отказался от помощи. Я была с ним в хороших отношениях, но даже мои уговоры и мой для него авторитет не повлиял на него. Очень жаль, что когда подают обеспокоенные граждане, не задумываются, на что он потратит деньги. И поверьте это не пиво. Искать проблему надо не в самом факте месте смерти, а проблема гораздо глубже. Алкоголь, отказ семьи, наши подаяния».
Татьяна Хорунжая Фото недельной давности. Заживающие раны, чистый. С документами. Отремонтированная инв. коляска. Но алкоголь убил и его. Очень жаль.
Це допомогло побачити картину цілісною. Адже лише ті люди, хто ним займались можуть розповісти як насправді все було.
Звичайна реакція, коли ми бачимо бездомних людей – кинути гроші та піти далі, перебираючи думки «ну а що ми можемо зробити?», «усім не допоможеш!». Та гроші – це останнє, що дійсно необхідно, бо здебільшого вони витрачаються на алкоголь.
Жодна благодійна організація не подає милостиню. Аби повернути таких людей до нормального життя – треба дізнатись їхню історію, обставини, що вимусили жити на вулиці та реагувати відповідно до ситуації. Можливо вони мають житло, а його незаконно відібрали – тоді надається юридична підтримка. Можливо було втрачено документи унаслідок воєнних дій або мати залишилась одна на руках з дитиною без засобів для існування, випадків безліч – тут надається психологічна допомога та соціальна підтримка.
Ви також можете дізнатися, чого саме потребує людина: можливо це їжа, якісь речі або ліки. А гроші завжди можна перевести на благодійні рахунки, завдяки яким і виконується вся попередня робота.
Всі ці організації, благодійні фонди, державні установи та прості активісти – роблять величезну роботу. Та, нажаль, питання не вичерпується. Немає Держави, де не існувала б проблема бездомних людей.
Тобто, немає ідеального суспільства. Та поки що немає й ідеальної системи у боротьбі з цією прикрістю.
Суспільство деградує, коли в ньому ми забуваємо один про одного. Так воно поступово вмирає. Людина потребує взаємодії з іншими людьми, і лише це дає змогу піднятися і йти далі
