Мартін Селігман – американський психолог, автор теорії набутої безпорадності і один із засновників позитивної психології. Йому зараз 77 років, він живе в Пенсильванії.
А трохи більше як 50 років тому Мартін перевернув всі уявлення про нашу свободу волі.
І відбулось це наступним чином. Пам’ятаєте експерименти над собаками за схемою умовного рефлексу Павлова? Коли потрібно було сформувати рефлекс на звук сигналу.
У Павлова собаки отримували м’ясо. А у Селігмана все було жорстокіше – собаки отримували удар струмом. І щоб вони не втекли, їх фіксували спеціальними ременями.
У вченого була впевненість, що коли тварин переведуть у вольєр з низькою огорожею, то вони зразу ж втечуть, як отримають сигнал. Тому що сигнал – це біль. І тварина ладна зробите все, щоб уникнути болю.
Але цього не сталось. Жодний собака навіть не спробував втекти. Жодний! Вони всі лягли на підлогу і почали скавчати.
Висновок Селігмана був очевидним: коли неможливо контролювати чи впливати на неприємні події, тоді розвивається колосальне відчуття безпорадності.
Мартін Селігман отримав премію Американської психологічної асоціації за відкриття теорії набутої безпорадності.
Якщо популярно, то сенс теорії полягає в тому, що людина/тварина, потрапляючи у неприємний стан і маючи можливості щодо його уникнення, не робить жодної спроби для цього.
У людей це супроводжується втратою почуття свободи і контролю, невірою у можливість змін і у власні сили, пригніченістю, депресією і навіть прискоренням смерті.
Вже доведено, що якщо людина весь час отримує невдачі, переживає складні ситуації і її дії ні на що не впливають, опиняється там, де постійно змінюються правила і будь який рух може призвести до покарання, то у людини атрофується воля і зникає бажання взагалі щось робити.
Людина здається. І коли ви, наприклад, щиро не можете зрозуміти, чому хтось із ваших знайомих не бореться, чому терпить чоловіка-садиста, чому працює з керівником-самодуром, чому не пручається подрузі-маніпуляторці, згадуйте про собак, які навіть не спробували перестрибнути через низький паркан.
Це нам, збоку, здається, що вихід завжди є. Все ж просто: подай на розлучення, напиши заяву на звільнення, припини токсичні стосунки з подругою!
Людина, яка має досвід набутої безпорадності, не може перестрибнути навіть через низенький парканчик! Вона не бачить виходу. Вона лежить на підлозі і скавчить.
Я лише тепер, коли почала читати про ці експерименти і про суть синдрому набутої безпорадності, зрозуміла свою доньку, яка на всі мої озвучені страхи відповідала: – Ну будь ласка, не транслюй свій досвід на мене – у мене все по-іншому! А ти вводиш мене в пригніченість і безвихідь!
Вона на тисячу відсотків права. Тому я повторюю як мантру – не варто свято слухати своїх батьків, які, маючи травматичний досвід, які часто перебувають самі в стані набутої безпорадності, намагаються контролювати життя своїх дітей і вчити їх цьому життю. Чому саме може навчити людина, для якої світ ворожий і злий? Яка має купу досвідів поразки?
А що ж робити, коли ти в стані набутої безпорадності?
Психологи радять кілька простих кроків.
1. Робіть хоч щось. Даруйте за таке порівняння, але навіть в концтаборах люди починали вчити іноземні мови. Або вірші напам’ять. Таким чином вони повертали контроль над власним життям. Як би парадоксально це не звучало. Навіть маленька дія запобігає перетворенню в овоч. Проблемою часто стає не ситуація, а втрата волі і віри в те, що ти робиш.
2. Просувайтеся маленькими кроками. Замість того, щоб згадувати свої невдачі і провали, замість таврування себе словами «я нікчема», «у мене нічого не вийде», «я ні на що не здатний», краще спробувати згадати ситуація, коли у вас виходило. І плануйте маленькі справи, які приносять швидкі і позитивні результати.
3. Подивіться на себе по-іншому. Селігман свого часу з’ясував, що тварини можуть протистояти безпорадності, коли у них вже є досвід минулих успішних дій. Собаки, які билися головою в панель, щоб відключити струм, продовжувати шукати вихід, навіть коли їх фіксували мотузками. Тому варто не повторювати , що з вами весь час відбуваються погані речі. Варто зрозміти, що погане може статися, але це не ваша вина. Так буває. І навіть погане має властивість закінчуватися.
Звісно, я не психолог і цей текст не можна сприймати як керівництво до дії.
Але знання про синдром набутої безпорадності мені особисто допомагають зрозуміти, що відбувається і в моєму житті, і в житті країни. Де живе багато людей, які лежать на підлозі і скавчать. Тому що попередній досвід часто спрямовує їх на очікування невдач.
Але ж ми не собаки Мартіна Селігмана, правда ж? Ми, на відміну від собак, можемо дозволити собі вистрибнути на волю. Воля – це не боляче і не страшно
Написано за відкритими джерелами.
