Історія одного бездомного. Мелещук Валерій Афанасійович (30.08.1977)

Чому важливо впливати та допомагати? Одна наша знайома поділилася спогадом, а живе вона біля Південного залізничного вокзалу, що у їхньому дворі часто бачили  бездомного “кривого” чоловіка , іноді давали йому їжу, а потім він кудись подівся. З опису ми зрозуміли, що це наш клієнт, показали їй фото і розказали де він зараз. Жінка не могла повірити, що це Валерій. “Величезні зміни” – каже вона. “Я вже й не думала, що йому може щось допомогти!”

Валерію Майже 43 роки. Ми його знаємо останні шість. Взимку 2014 року на зупинку «Допомога на колесах» Південного залізничного вокзалу в м. Харків, де ми годуємо бездомних людей, став приходити чоловік середніх літ з явно вираженими проблемами порушення рухових рефлексів та перебинтованою головою. У спілкуванні виявилось, що це не єдина проблема – Валерій, так звуть чоловіка,  отримав травму голови і має проблеми з мовним апаратом – він майже не говорить, лише письмово може сказати, що йому потрібно. На пункті він отримував їжу та необхідний одяг.

Пізніше наші працівники стали помічати погіршення його стану та фізичне виснаження. Доводилось навіть допомагати йому при купанні та переодягати. Наш патруль забирав його на Південному вокзалі та відвозив до соціального центру Св. Єлизавети, що по вулиці Гоголя, тут чоловік мав можливість підтримувати гігієну, купатися та залишався на обід. Поруч з Валерієм ніхто не хотів сидіти, навіть чистий та охайний він не викликав бажання контактувати – постійна слина з роту, відсутність ковтального рефлексу (їжу він просто проштовхував пальцем) та невігласний погляд зробили його відлюдьком.

 

Питання поставало дуже відверте: “Що трапилось з доволі молодим чоловіком?” і “Чому він у такому стані?”. 

Високий, статний чолов’яга. Як могли ми розпитали в нього що й до чого.

Виявилось, що Валерій отримав травму голови унаслідок сутички. Живучи на вулиці неподалеку від вокзалу це звичайна ситуація. Внаслідок удару по голові була уражена нервова система в результаті чого його  мовний апарат не функціонує належним чином. Потрапивши до лікарні його через декілька днів буквально виставили, бо він не мав жодних документів.

Нам вдалось дізнатись, що Валерій розлучений та має маленьку дочку. Чоловік дістає з кишені згорнуте фото, розкриває та показує, а потім так само складає та ховає. Одразу зрозуміло, що це дуже дорога річ для нього.

«З дружиною розлучились, потім було складно ….за крадіжку отримав статтю, відсидів, а вийшовши  опинився на вулиці.» За той час, що був у тюрмі родинну хату, що залишилась від матері в Харківській області, повністю розібрали і жити там взагалі неможливо. Став жити неподалеку від вокзалу  у такий собі комірчині – щось здалеку нагадуючи про стіни та дах. Ось тут його і бачила наша знайома.

Ми не знаємо яким Валерій був раніше, як поводив себе і чому розлучився з дружиною та став  на хибний шлях. Життя у кожного розгортається по-різному. І старт можливостей у кожного теж різний. Та приходячи за допомогою він завжди був чемним, спокійним та з радістю отримував все, що йому давали. Так минув якийсь час. Аби якось полегшити його стан та повноцінно допомогти ми почали роботу над оформленням документів та встановленням особистості: ідентифікаційний код, військовий білет, інвалідність та надати необхідну лікарську допомогу. Лікарі виявили в нього двостороннє запалення легень. Довго, крок за кроком, та нам вдалося вилікувати Валерія і відновити його документи. Співробітники ВБФ «Деполь Україна» постійно навідувались до Валерія, привозили бульйон та м’яку їжу та допомагали доглядати за собою.

 

Та постало питання «що далі?»

Згодом лікар нейрохірургічного відділення запропонував зробити операцію. Закрити пластиною ту діру, що утворилася в голові. Ми замовили всі необхідні матеріали та розпочали займались пошуком геріатричного пансіонату, де б Валерій міг продовжити своє постійне перебування.

Зараз всі документи готові, Валерій пройшов післяопераційну реабілітацію і на нього чекає зовсім інше життя. Єдине про що мріє чоловік, це колись зустрітися і обійняти свою дочку.